| (no subject) |
[May. 24th, 2012|11:04 am] |
|
Буду проїздом у Києві в суботу з 13 до 17 години дня. Можливо, хтось захоче скласти мені компанію на предмет десь пообідати в центрі, м? Побалакати, там, годинки дві, за жизнь і всьо такоє ?... |
|
|
| "Просто то – то, а то – то." |
[May. 4th, 2012|12:45 pm] |
Минулого місяця шановний ![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif?v=92.1) i_i_samovar написав прекрасний пост, який чудово ілюструє мої роздуми про два види соціального капіталу. Варто зацитувати розлого:
"Однажды в середине девяностых мы с Леной ехали на поезде из Харькова во Львов. Наш сосед по купе <...> был правоведом, преподавателем Харьковской юракадемии; мы пили чай в купе, и он воодушевленно рассказывал о теме своей научной работы: он писал о презумпции невиновности и о том, что – если быть последовательным – превентивный арест невозможен, так как нарушает эту самую презумпцию, а значит - права человека. Мы слушали и тихо радовались тому, какие ща появились юристы, с каким правовым сознанием.
Потом мы с ним пошли курить в тамбур. Здесь он <...> завел рассказ о своем трудном, но очень успешном жизненном пути. Рассказывал, что родился в маленьком городке на Западной Украине, своими успехами обязан только себе и что уже успел перетащить в Харьков половину друзей и знакомых. Долго и со смаком описывал, как он их пристраивал на разные нужные, полезные места и сколько это стоило. Я абсолютно уверен, что и в купе, и в тамбуре он говорил совершенно искренне. Просто то – то, а то – то."
Квінтесенція. І ми всі дуже добре розуміємо цього правознавця, чи не так?
Взагалі, благодатна тема для розмов і роздумів — гроші й усе, що з ними пов'язано (а корупція пов'язана з ними безпосередньо). Абсолютно табуйована, "непристойна" тема. Що більш "високоморальна" в нас людина, то менше вона говорить про гроші, а якщо й говорить, то це класичний набір порожніх патетичних фраз у зневажливій формі. Гроші лають як щось непристойне, "чесній" людині не можна публічно зізнаватися у тому, що вона хоче мати їх багато й дуже багато. Як казав не менш патетичний анімаційний герой Mr Freeman: "А спросите ради интереса у любого — сколько ТЫ получаешь? Он же обосрется, будто его просят исповедаться." Ще одну цитату залишу тут просто щоб її не загубити: "Суспільство не готове сприймати себе таким, яким воно є" ("Ї", №59, с. 67).
Я не хочу запитувати вас про інтимне, тому сформулюю питання так, щоб не треба було відповідати за себе:
Як ви вважаєте, що є більшим моральним злочином для більшості громадян України:
(А) порушити норми чинного законодавства;
(Б) відмовити родичу чи близькому другу/подрузі у допомозі.
Дякую. |
|
|
| про бабло і про зло |
[May. 2nd, 2012|10:41 pm] |
Під час одноденного паломництва до столиці на концерт Nadja я мав приємність поспілкуватися з двома чудовими людьми. Перший — історик, перекладач і публіцист, другий — музикант, композитор і звукорежисер. Обидва повністю віддані тій справі, якою займаються, обидва досягли помітних успіхів. Вони мої однолітки і обидвом я, по своєму, у чомусь заздрю.
Так от, допитувався я в них, чи можна в нашій країні заробляти достатньо грошей, займаючись своєю улюбленою справою. Звичайно ж, отримав відповідь негативну. Потрібно мати інші додаткові джерела. Хтось подумає, що в тому немає нічого дивного, і взагалі — баян. Але для мене то була (і залишається) важка тема для роздумів. Походжаючи святими київськими горами, приймаючи в їжу переважно овочеві салати, житній хліб і віскі з льодом, я роздумував про те, як швидко наближається п'ятирічний ювілей мого офісного життя, а також про те, що колись я мріяв стати музикантом, а потім — науковцем-гуманітарієм. І як нарешті знайти той шлях, який зведе до єдиного знаменника "те, що хочеться" з тим, що дає можливість добре заробляти. Бо інакше, виключивши одне, або інше, жити просто неможливо. |
|
|
| Соціальний капітал і соціальний капітал |
[Feb. 28th, 2012|09:07 am] |
У збірці "Культура має значення" Френсіс Фукуяма слушно застерігає щодо неоднозначності природи соціального капіталу і, відтак, не обов'язково його корисності для розвитку й прогресу суспільства. Якщо, власне, про користь сильних горизонтальних зв'язків і взаємодовіри між громадянами для впевненого економічного росту ми знаємо лише в теорії (бо в Україні цього немає), то найкраще проілюструвати це може загальнозрозумілий приклад із чергою.
( Read more... ) |
|
|
| (no subject) |
[Feb. 20th, 2012|11:12 pm] |
Говорячи про відгуки на власну монографію "Дискурс українських медій", Володимир Кулик пише, що "в Україні рецензії були лише ненаукові: в газеті та на блозі одного з читачів, – що вказує на певний інтерес до книжки, але не замінює фахової дискусії."
Це, звичайно ж, печаль (але що в цій країні не печаль?), але дозволю собі приємність відзначити, що скромний блог літтераліс.ком (а також напівмертва спільнота ![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/community.gif?v=92.1) scholar_ua) не лишаються непоміченими. |
|
|
| (no subject) |
[Feb. 20th, 2012|09:32 pm] |
Чудова збірка з трьох есеїв Кшиштофа Чижевського починається проникливою історією про двох монахів, старого й молодого, які, склавши обітницю мовчати впродовж дня і не фатати баб за сідниці, мандрують з пункту А до пункту Б. По дорозі їм трапляється річка, яку треба перейти, й баба, якій також треба на той берег і яка є випробовуванням для аскези. Оскільки річку не оминути, молодий, закривши очі, переходить її убрід, натомість старий фата бабу за сідниці, підніма й переносить на другий берег, наче той ґалантний фраєр. Ще до вечора молодий не витримує й криє матюками старого, порушивши першу частину суворої хрест на пузі два на жопі обітниці.
І в той час, коли все свідоме людство розуміє історію в контексті шо досвід приходить з роками, а молоде й зелене нехай повчиться, а також шо баби завжди в усьому винні, шановний Автор бачить у двох монахах частину цілого, в якому змагаються дві реакції на появу Іншої, та їхнє життя у світі-після-зустрічі-з-іншою на тому березі річки, що має тепер терпіти всю цю кроскультурну братію.
От шо значить практик ідей, аніматор культури, поет і есеїст. |
|
|
| Постколоніальний синдром |
[Feb. 17th, 2012|12:17 pm] |
Поґвалтовані аборигени, які волають про помсту.
Креоли, що, піддавшись насильству, самі стали ґвалтівниками.
Садо-мазохізм розщепленого суспільства.
Брудна розпуста й масові вбивства.
Неможливість Автора, читачів і рецензента вийти за межі пекельної реальності.
Битва Фройда з Лаканом на уламках Імперії.
Хто втече від вершників Апокаліпсису?
Вже сьогодні на ваших моніторах!
Нова гостросюжетна рецензія на книгу Миколи Рябчука “Постколоніальний синдром”!
Не пропустіть!
ПЕРЕГЛЯНУТИ ОНЛАЙН БЕЗ РЕГІСТРАЦІЇ ТА SMS!!!
Тільки дискурси, тільки хардкор! |
|
|
| (no subject) |
[Feb. 8th, 2012|04:29 pm] |
|
вперше за N років на роботі багато української мови — в коридорі, за дверима офісу, працює будівельна бригада (ламають стіни), десь півтора десятка хлопців. харків такий харків. печаль. |
|
|
| невеселі роздуми про ретроградство |
[Feb. 7th, 2012|10:45 am] |
Не виходить з голови. Передивився конспекти (виписки й цитати зберігаю в Google Docs, щоб мати можливість користуватися ними незалежно від місця перебування) — з Андерсена доволі багато цитат, перечитав, але повністю відновити у пам'яті структуру й зміст книжки не вдалося. Згадав, що обидві книжки, які "забулися", читав з читалки (паперових версій давно немає у продажу). Sony PRS-600, з тач-скріном, дозволяє зручно виділяти потрібні місця стилосом і потім повертатися до них через "нотатки". Але сприймання тексту (а надто великого за обсягом тексту) суттєво відрізняється від сприйняття паперових версій. Книга, як фізичний об'єкт, залишає у пам'яті додаткові мітки, за якими пригадуються й знаходяться потрібні місця у книзі: "це було десь посередині", "ближче до кінця", "після цієї ілюстрації". Коли гортаєш паперові сторінки, підключається тактильна й візуальна пам'ять, текст є книгою, а не самим лише текстом. Натомість електронна версія не залишає по собі відчуття цілості, структурованості, остаточної завершеності. Тексти змінюються, книга залишається та ж сама.
Зайве казати, що у подібних особливостях рецепції тексту на початку ХХІ ст. немає нічого доброго. |
|
|
| (no subject) |
[Feb. 5th, 2012|01:07 pm] |
Окремі тексти, здається, присутні в сучасній українській гуманітарній літературі самодостатньо і не потребують уваги до себе безпосередньо.
Скажімо, минулого року _нарешті_прочитання_ "Орієнталізму", "Уявлених спільнот" і "Винайдення традиції" ніяк не збагатило особистий арсенал уявлень про світ, а фактичний зміст перших двох взагалі було забуто вже на наступний день/тиждень по прочитанню. Через що я навіть хвилююся, бо "так же ж не можна!" |
|
|
| navigation |
| [ |
viewing |
| |
most recent entries |
] |
| [ |
go |
| |
earlier |
] |
| |
|
|
